«Чи бути, чи не бути, от питання!
Що благородніше в душі: терпіти
Пращі і стріли злющої фортуни,
Чи збунтуватися против моря туч
І бунтуванням їм кінець зробити?»

Монолог Гамлета з трагедії Вільяма Шекспіра у перекладі Пантелеймона Куліша… Здавалося б, що особливого у цих рядках і навіщо взагалі писати їх на сайті кафедри видавничої справи та редагування Кіровоградського педуніверситету? Даючи відповідь, зайду здалеку. Почну із самого початку…

Дві дівчини, студентки КДПУ, одногрупниці і за сумісництвом подруги, сиділи якось у кав’ярні і читали поезії (так, автор цієї статті саме так уявляє процес народження ідеї, яка, напевно, стане своєрідною традицією). Чи то кава була напрочуд смачна, чи то вірші настільки надихнули, але «стрельнула» в дівочі голови ідея – провести у Львівській Майстерні шоколаду читання віршів про каву. Так би мовити, «окультуритися» самим і «окультурити» інших. Так народився «Поетичний капінг», про який ви зможете прочитати десь на просторах цього сайту.

Активності подруг можна позаздрити. Буквально за три тижні відбувся другий захід – «Поетичний капінг» номер два, але цього разу темою були зимові свята. Може, тому, що скоро Новий рік, або тому, що святковий настрій відвідувачам Львівської майстерні шоколаду викладачі та студенти кафедри видавничої справи та редагування дарували напередодні свята Cвятого Миколая, тобто 18 грудня.

Відвідувачі лишились задоволені. Звичайно, опитувань ніхто не робив, але і помідорами у читців ніхто не кидав. Значить, пройшло непогано.

Окрім декламацій поезії та прози, організатори проводили лотерею, призами в якій були авторські магніти, листівки, книги, оригінальні хенд-мейд прикраси. Кошти, виручені за лотерейні квитки, передавались на допомогу українській армії.

Особисто мене найбільше вразив монолог Гамлета. Знову-таки виникає питання: до чого тут Гамлет і яким боком він до дідів морозів і миколайчиків? Відповідь: ніяким. Але ці рядки у виконанні 6-річного хлопчика, який був на капінгу одним із небагатьох представників тих, хто ще вірить у казкових героїв і чекає подарунків від них під подушку, справді звучав особливо. Від дорослих можна було очікувати різних текстів. Від дітей – хіба що дитячих віршиків чи пісеньок на кшталт «у лісі-лісі темному…». Але уривки з трагедії, над якою свого часу напружувало мізки (та, мабуть, і зараз напружує) не одне покоління дослідників, слухати було цікаво. Цікаво і захоплююче. Не знаю, як кому, але мені це запам’ятається надовго.

Загалом – вдалося. Захід відбувся, організатори задоволені, купа постів у Кіровоградських ЗМІ та соціальних мережах. Навіть по телевізору покажуть. Мабуть.

Успіх будь-якого проекту десь на третину залежить від ідеї. Все інше тягне на собі команда. Якщо колектив працює злагоджено, це варте поваги. Команда викладачів та студентів кафедри видавничої справи та редагування – яскравий приклад такого колективу. Єдиний механізм, результатом роботи якого є хороші продукти. І якщо навіть якась частинка цього механізму не може виконати свою роботу, інші приходять їй на допомогу.

У людських стосунках це – важливо. Рівень довіри. Взаємодопомога. Без цих складових механізм під назвою «суспільство» просто зламається.

Але не будемо про печальне. Повернемося до кафедри. Це вже не перші спільні проекти активних викладачів і студентів, і я сподіваюся, далеко не останні. Тож, кафедро, тримай хвилю!

Марія Корнілова