Він зайшов в аудиторію тихо й непомітно, без особливого пафосу. Не було фанфар і шуму, що особливо порадувало. Коротке представлення, легкий шепіт схвильованого студентства, ще мить – і ми долучаємося до чудового й таємничого світу Миколи Степановича Тимошика.

 

Із перших хвилин зоровий контакт, працюємо очі в очі. Його: «Я не терплю скляних очей», – у відповідь наш палаючий погляд.

 

Працюємо в режи ... Читати далі »