Для себе я з’ясувала парадоксальну річ: більшість його пісень мисляться поза автором, як народні, або ж приписуються виконавцям. Що це – тривожний симптом сучасної доби чи знак всенародної любові і визнання, безсмертності пісні, яка в певний момент втрачає свого автора і починає бути загальнонародним надбанням?

Шлях до Володимира Івасюка у кожного свій. Часом в житті складаються обставини так, що ти цей шлях проходиш по-новому. На початку жовтня я була у Чернівцях, у дивовижному місті, в якому жив Володимир Івасюк.

Квартира Івасюків тепер є музеєм – таким, як і більшість музеїв України. Тут немає розкоші, дорогого ремонту, але є віддані своїй справі і пам’яті колишніх власників квартири працівники – гіди по життю і творчості Володимира Івасюка.

Я з острахом усвідомила, що до візиту в музей, у мене було хибне уявлення про життя Володимира Івасюка. Я не могла згадати, як сформувалася «моя версія», але я вважала, що Володимира було вбито з вогнепальної зброї, на якійсь із львівських вулиць бандитами… Так колись було кимось сказано, і так це закарбувалося в пам’яті. Й інших драматичних фактів, пов’язаних із перипетіями у творчій і життєвій долі, не з’являлося.

Дивно, тривожно…

Я не пам'ятаю жодного вечора пам'яті чи творчої зустрічі в школі, які б присвячувалися Володимиру Івасюку. Але ми знали його пісні напам'ять, їх співали в походах біля вогнища, співали на вечорах, але, як мені здається, не всі знали, кому належать ці пісні…

Після поїздки до Чернівців у мене з'явився задум поділитися почутим і пережитим зі студентами. Звичайна розмова переросла в просвітницький проект «Не зорі падають із неба, ідуть зірки у небеса…», який студентам 44-ої групи вдалося втілити в життя.

13 листопада 2013 року в Обласному художньому музеї без прив'язки до річниць чи ювілеїв відбулася художньо-документальна імпреза, яка нагадала про Володимира Івасюка, відкривши можливість побачити його життя і творчість дискурсивно, у розрізі поглядів і спогадів сучасників, із залученням документальної фільмотеки, журналістських розслідувань тих загадкових обставин, пов'язаних із загибеллю композитора, і звичайно, живим виконанням його пісень в нових інтерпретаціях.

Можливо, тут було аматорство, але найголовніше, мабуть, це те, що студенти намагалися показати своє бачення Івасюка. У його творчості і в тому, до чого його творчість причетна, є оте життєлюбство, і ми хотіли довести, що Володимир Івасюк своїми творами надихає і продовжує жити. Як доказ, створення художницею (до речі, студенткою 44 групи), Ольгою Макаревич автентичного ізовидання – комплекту листівок, в основі яких – візуалізація найвідоміших пісень Володимира Івасюка.

Найважливіший здобуток цього заходу в тому, що кожен зі студентів, який долучився до його підготовки, пройшов дорогою життя і творчості Володимира Івасюка, для когось цей шлях був вперше пройденим…

 Важливо, що в цей період свого життя вони знатимуть більше про талановитого композитора, ніж я у їхньому віці.

Я впевнена, що намір студентів-активістів 44-ї групи поїхати на Буковину, відвідати квартиру-музей Володимира Івасюка теж буде втілений у життя. Доторкнувшись до сакрального і болючого, трагічного, вони не розчарували, виправдали сподівання, і за цю відповідальність я вам, студенти, майбутні редактори та видавці, щиро вдячна!

Ірина Ткаченко