 Бразильський письменник Пауло Коельйо радив під час подорожей уникати музеїв, натомість більше цікавитись сучасним життям міст. Цього правила дотримувалась кіровоградська делегація під час поїздки до Запоріжжя, адже для багатьох учасників знайомство з цим містом відбулося вперше.
Приводом для поїздки стала участь у студентському фестивалі «Медіафест», який мав відбутись у Запоріжжі в кінці квітня. Але його перенесли на осінь, проте студенти та викладачі кафедри видавничої справи та редагування вирішили не скасовувати поїздку, а приїхати в козацьку столицю, аби познайомитись із містом.
Нашій групі дуже пощастило з гідом по місту. Це була колишня завідувач кафедри видавничої справи та редагування КДПУ ім. Винниченка Олена Олександрівна Семенець, добрий друг викладачів, які приїхали разом зі студентами до Запоріжжя.
Одразу після потяга ми під’їхали у центр міста на маршрутці, а до хостела, в якому зупинились, потім ішли пішки. Йшли через приватні сектори, а тому побачили не лише архітектуру центра міста, а й те, як живуть прості люди. По-перше, вразило те, що майже в кожному подвір’ї є собаки. Причому не маленькі «друзі людини», а вівчарки. А по-друге, Запоріжжя – дуже брудне місто. Сміття валяється чи не на кожному кроці. Купки лежать при дорозі, ніби так і треба.
Ми поселились у хостелі та вирушили назад у центр міста. Там нас уже чекала Олена Олександрівна. Разом з нею ми провели невеличку екскурсію по проспекту Леніна (найдовшій вулиці Європи), побачили архітектуру міста часів Сталіна, а також багато радянських пам’ятників. У Запоріжжі багато чого треба українізовувати – змінювати монументи, перейменовувати вулиці та установи тощо. Ми прогулялися дамбою ДніпроГЕСу, побачили здалеку острів Хортиця, пороги Дніпра.
За моїм проханням прогулялись до «Славутич-Арени». На цьому стадіоні зараз грають запорізький «Металург» та луганська «Зоря». Згодом Олена Олександрівна показала нам будинок у формі англійської літери «S», а також будинок у формі літери «С». Виявляється, там хотіли побудувати напис «Сталін» з будинків, аби його було видно із космосу. Але ця ідея, на щастя, не знайшла свого втілення.
Наступний день ми присвятили острову Хортиця. Зранку на електричці приїхали на козацьку горницю, прогулялись лісом до Січі. Звичайно, це не та Січ, де були запорозькі козаки. Та січ знаходилась на іншому острові — на Малій Хортиці. Ми ж побували у місці, яке відтворює її. Тут, до речі, знімали фільм «Тарас Бульба». Тоді виникали проблеми з пошуками ракурсів, аби у кадр не потрапила ДніпроГЕС або багатоповерхівки. Тут, на Січі, ми скуштували справжнього козацького кулешу і рушили далі.
Пройшли повз музей (адже у нас була поїздка за правилами Коельйо) і пішли гуляти островом далі. Ми побачили дуже гарні краєвиди, піднялись скелястими схилами вгору, спустились до Дніпра. Згодом повернулись на дорогу і приїхали назад у місто. Повечеряли у кафе і вирушили на вокзал. Під супровід козацького маршу, який проводжає і зустрічає київські потяги, потяг Запоріжжя – Київ повіз нас додому.
Сергій Цигульський
|
