Святий Миколай, мабуть, радіє з того, що зараз тут відбувається. Напередодні свята в 412-й аудиторії відбувається диво: карапузи з 44-ї та 23-ї груп зібрались за переглядом мультфільму «Різдвяна історія» за мотивами однойменного роману Чарльза Діккенса. Це благодійна акція, на якій збираються кошти та м’які іграшки для кіровоградського будинку-інтернату. Але це ще й зайвий привід нагадати всім, що всі ми родом з дитинства. Студенти в нас не скруджі макдаки, тому на кошти не поскупились. Крім того, на святі присутній особливий гість – святковий торт! Він такий гарний на вигляд, що його навіть різати не хочеться, щоб не псувати красу. Але краса не вічна, тому Ірина Анатоліївна Ткаченко з помічницями Катериною Аброскіною та Інною Демчук ріжуть це прекрасне кондитерське творіння. Ммм, в розрізі від виглядає ще апетитнішим: темне тісто з вишенькою, потім світле тісто з білим кремом. Вибачте, не орієнтуюсь в кондитерській справі, тому буду називати речі своїми іменами. Все йде чудово. Але головним нашим ворогом в цю мить є сонце. Не те, щоб ми його не любили,  ми йому завжди раді, але сьогодні воно заважає дивитись мультфільм . Ми вже з організатором свята Олександрою Панченко руками закриваємо проміння, які падають на монітор, намагаємось вже і всім тілом. Не допомагає. На цю роль хіба що Халк або Шрек підійдуть – плечисті чоловіки, які закрили б все вікно. Та що там одне вікно, навіть два! Тоді б точно хлопцям з задніх парт було все видно. Хвилюємось не тільки ми, хвилюється і апаратура. 

Але незважаючи на всі технічні неполадки, наші гості, Роман Володимирович Пикалюк, Ірина Анатоліївна Ткаченко і студенти 23-ї та 44-ї груп, перебувають у веселому настрої. Ось, Світлана Дубина розповідає історію свого дитячого розчарування, коли дізналась, що Діда Мороза не існує…А ним виявився її тато! А Оля Макаревич з тієї ж групи ділиться спогадом про те, що хотіла бути в дитинстві президентом, а Роман Володимирович – шахтарем, як і його батько. А от Ірина Анатоліївна на завершення тези «Всі ми родом з дитинства» показує нам фото своїх трьох діточок, кумедних, обмазаних в борошні та шоколаді. Це ще раз нагадує про те, що і ми такими були. Такими ж замурзаними та милими пупсиками.

Ще на початку свята Олександра оголосила конкурс на найкращий лист Святому Миколаю. Для цього вона роздає листки всім бажаючим, де ті могли б висловити свої побажання дідусеві. Тим часом, поки бажаючі пишуть, наші дітки хрумають печиво у вигляді сердечок, які ще більше додають любові та привітності нашому святу. Але яке ж свято без декламування віршів пісень? Намічається батл читання поезій: хлопці проти дівчат. Спочатку наш місцевий піїт Артем Луценко продекламував вірш про осінь, потім Ірина Анатоліївна розповіла віршовану душевну історію про кохання. Але хлопці не здались і підключили гітару! Тут жодної конкуренції. В руках цю червону кралю тримав Сергій Цигульський, який спочатку заспівав пісню на один з віршів Артема Луценка, а потім ми всі дружно співали пісні «Океану Ельзи», «Плачу Єремії» та «Бумбокса». Дівчатам хотілось пісень Володимира Івасюка, але, на жаль, Сергій спеціалізується більше на сучасних виконавцях. Взаємний спів об’єднав студентів в одну єдину співочу українську душу. Кому ж співати ще, як не нам, українцям на філфаці?

Отож, прийшла пора оголошення результатів конкурсу. Перше місце за найкращий лист Святому Миколаю посідає Ольга Макаревич із 44-ї групи та отримує шоколадку-метиску від «Світоча» як солодкий презент. Друге місце посідає Вікторія Гапоненко з 23-ї групи та отримує додаткові шматочки торта. Бронзовий призер – Марія Корнілова з дуже цікавим віршем, в якому вона просить дідуся Миколу допомогти скласти сесію:

Дорогий Миколай,

Сесію за мене здай,

«Енки» всі позамальовуй,

Щоб жилося мені кльово.

Щоб із «педа» не прогнали,

Мені вистав якісь бали,

Бо живе у мені страх,

Що не здам я той ред. фах!

На піснях та віршах закінчується наше свято, і починається збір грошей. Олександра закликає всіх небайдужих відгукнутись та допомогти дітям подарувати краплиночку щастя.

А що ж думають про подібні заходи викладачі? Ірина Анатоліївна ділиться з нами своїми думками: «Існують деякі стереотипи у сприйнятті навчання. Сьогодні студенти інші, тому потрібно шукати нових підходів.... Багато ідей я запозичую з «Артека»: саме там мене навчили знаходити спільну мову з підлітками, ділилися досвідом, як будувати команду. Погодьтеся, що часто неформатні заняття – зустрічі, діалоги, посиденьки, творчі вечори дають набагато більше, ніж класична лекція.... Всього має бути в міру. Я вдячна 44-й групі за те, що вони відгукуються на ці пропозиції, виявляють ініціативу. І той особистісний, навіть інтимний простір, який створюється в результаті таких заходів, ціную я, як викладач і як наставник, і впевнена, цінуватимуть і вони».