Уже третій рік поспіль кіровоградські школярі шукають у собі таланти журналістів, редакторів та фотокореспондентів, випробовуючи свої сили на конкурсі «Шкільна журналістика», який проводить  кафедра видавничої справи та редагування Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка. 

Цього року в конкурсі взяли участь близько ста юних журналістів. І оцінювали їх не абихто, а професіонали своєї справи – професор і завідувач кафедри видавничої справи та редагування Олена Олександрівна Семенець, декан факультету, кандидат філологічних наук, доцент Людмила Петрівна Кричун, заслужений журналіст України, голова обласної організації Спілки письменників України, доцент кафедри видавничої справи та редагування Василь Васильович Бондар, головний редактор газети «Народне слово» Валентина Василівна Бажан, доцент кафедри видавничої справи та редагування Наталя Миколаївна Фенько та людина, причетна до цієї справи, –  студентка  п’ятого курсу спеціальності «Видавнича справа та редагування» Юлія Овчиннікова. 

Ірина Круть, ініціатор і організатор цього конкурсу, говорить, що такий захід важливий тим, що допомагає виявити творчу й цікаву молодь.

Кожен з учасників написав матеріал, зробив фото або організував редакцію, яка спромоглася випустити аматорську газету. Тому конкурс відбувався за номінаціями «Майбутній журналіст», «Публіцистика», «Фотожурналіст» і «Наша газета». Цьогорічним нововведенням було те, що окрему номінацію становили журналістські матеріали на краєзнавчу тематику.

«В очах сучасних школярів, з огляду на тематику написаних ними творів, образ ідеального журналіста виглядає так: він веде здоровий спосіб життя, дивиться кінофільми і рятує світ», - жартують члени журі.

Наталя Фенько, один із представників журі, зазначила,  що в номінації журналістських матеріалів переміг матеріал, у якому йшлося про те, що знаходиться поруч. За її словами, журналістське розслідування на цьому конкурсі можна вважати екзотичним жанром – цей сегмент зайняли твори «Про загибель принцеси Діани» та «Фільми, що вплинули на зміну в моді».

Оскільки в журі були й журналісти, то, користуючись нагодою, вони поділилися власним досвідом з майбутніми колегами.

Василь Бондар радить майбутнім журналістам ставити собі надзавдання – подавати факти таким чином, щоб інші їх бачили, вміти давати негативні оцінки й не боятися цього.

Переможцям конкурсу вручили грамоти і подарунки. Спонсорами цього проекту виступили голова студпрофкому КДПУ ім. В. Винниченка Сергій Вікторович Бойко, голова Кіровської районної ради у м. Кіровограді Олександр Анатолійович Рацул.

Отже, цьогорічними переможцями конкурсу стали:

Номінація «Наша газета»

І місце – "ALMA MATER” Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №22

ІІ місце –

·         "У контакті” Навчально-виховного комплексу "Знам'янська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2 - ліцей” 

·         "Кобзарева світлиця” Знам'янської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1 ім. Т. Г. Шевченка 

ІІІ місце –

·         "Ексклюзив4ик” Спеціалізованої загальноосвітньої школи №6 

·         "StudInfo” Центру естетичного виховання "Натхнення” Кіровоградського навчально-наукового педагогічного комплексу

Номінація «Майбутній журналіст»

вікова категорія "учні старшої школи”

І місце – Рисленко Катерина, учениця 10-го класу Спеціалізованої загальноосвітньої школи №6

ІІ місце –

·         Пожванюк Станіслав, учень10-го класу Олександрівської ЗШ І-ІІІ ступенів №2

·         Талалай Ірина, учениця 11-В класу НВО ЗШ І-ІІІ ступенів №18

·         Ворона Мар’яна, учениця 10-А класу Новостародубської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

ІІІ місце –

Сілаєва Анастасія, учениця 10-філологічного-1 класу КЗ «Педагогічний ліцей» Кіровоградської міської ради Кіровоградської області

Ткаченко Ольга, учениця 11-Б класу НВК «Ульянівська гімназія-загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1

вікова категорія "учні середньої школи”

І місце – Мельник Софія, учениця 8 класу, учасниця гуртка у КЗ «Кіровоградський обласний центр дитячо-юнацької творчості»

ІІ місце – Шевченко Альона, учениця 7-Б класу Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №22 Кіровоградської міської ради Кіровоградської області

Номінація «Фотожурналістика»

І місце – фото під назвою "Україночка”, автор – Краплина Руслан, учень 8 класу, учасник гуртка Олександрівсьої станції юних техніків

ІІ місце – фото своєї бабусі представила на конкурс Борисова Юлія, учениця 10-Б класу НВО СЗНЗ І ступеня "Гармонія” — Гімназія імені Тараса Шевченка —  ЦПВ "Контакт” Кіровоградської міської ради

ІІІ місце – фото юної спортсменки, на якому Вербіцька Юлія, учениця 11 класу, учасниця гуртка в Комунальному позашкільному закладі «Кіровоградський обласний центр дитячо-юнацької творчості», показала, що наші спортивні надії тренуються в далеко не ідеальних умовах.

Номінація «Публіцистика»

І місце – Кураєва Марія, учениця 11-Б класу Навчально-виховного комплексу "Знам'янська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2 – ліцей”

ІІ місце –

Іванченко Володимир, учень 11-Е класу КЗ «Навчально-виховне об’єднання природничо-економіко-правовий ліцей – спеціалізована школа №8 – позашкільний центр Кіровоградської міської ради Кіровоградської області»

Дронова Дар’я, учениця 11-А класу НВК «Гімназія – ЗШ №4»

ІІІ місце –

Лаврівська Валерія, учениця 7 класу Цукрозаводського навчально-виховного комплексу.

Номінація «Краєзнавчий матеріал»

Юлія  Овчиннікова

(за матеріалами газети "Народне слово")

фото Олени Карпенко

Пропонуємо вашій увазі роботи переможців конкурсу:

І місце в номінації «Публіцистика»

Кураєва Марія,

Навчально-виховний комплекс «Знам’янська загальноосвітня школа І-ІІІ ст. – ліцей №2»

Перша сторінка нового життя

Уже зовсім скоро проблема від’їзду з рідного міста та вибору навчального закладу постане перед цьогорічними одинадцятикласниками дуже гостро. Скорочений навчальний рік та бурхливе студентське життя запаморочило голову, і, ще не встигнувши отямитися від зимових канікул, майбутні випускники готуються до свята Останнього дзвоника та інших заходів, що ось-ось відбудуться…

А що ж далі? Нікому не відомо. 16–17-річні юнаки та дівчата вже стоять на порозі чогось потаємного і, на перший погляд, страшного. Та я хочу розвіяти всі ці страхи, написавши статтю-щоденник першого курсу навчання своєї найкращої подруги, яка вступила до Київського коледжу по закінченні дев’яти класів, будучи чотирнадцятирічною дитиною, яка звикла знаходитися під маминим рідним крилом…

Здавалося, зовсім нещодавно ми переступили поріг наших шкіл, де тільки починали вчитися читати і писати, отримували свої перші двійки і дванадцятки, знаходили собі нових друзів. Тут ми вперше закохалися, вперше отримали записку з любовним посланням, вперше складали екзамен, плакали на випускному… Це для нас було все наше життя, безтурботне життя, яке, на перший погляд, ніколи не закінчиться, та прийшов час і нам треба було «відлітати» з рідного гніздечка, де було так тепло й затишно, в холодний і незнайомий ліс. Саме так я себе почувала, коли їхала з рідного міста, рідної школи у «невідомість»… І цією невідомістю був для мене наш коледж. Складання вступних екзаменів пролетіло так швидко, що я навіть не встигла й кліпнути оком, як опинилася за партою на першій парі. Але це була не просто «пара», це був новий крок у нове життя, якого більшість з нас так боялися. Ми стали дорослішими… Ні! Не на ще один навчальний рік, ми стали відповідальнішими і серйознішими, хоч у наших душах ще й залишився видимий «шлейф» комети «Дитинство». Але тоді мені було сумно… Я відчувала тугу за друзями, за школою, за вчителями, яких навіть іноді недолюблювала, коли вчилася в школі. Складалося таке враження, що з мого власного життя забрали частинку мене, яку вже не повернути…

У новому закладі – нові обличчя, знайомства, нові проблеми, захоплення… Осінь пролетіла в «притиранні» одне до одного. Не можна одразу визначити, хто може бути дійсно другом, тим, хто не полишить у складну хвилину, хто зможе хоч частково відновити мені те, що залишилося в моєму рідному місті.

За ці 8 місяців у мене було багато розчарувань, сліз, смутку і вагань. Але ще більше в мене було позитивних емоцій. «Закрутилось-завертілось»… Спільні походи до лісу, веселі, як не дивно, цікаві пари, КВН - усе це зблизило мене з новим життям, у якому я щаслива. Мені тут цікаво, я виявляю себе, дізнаюся нове, роблю те, чого раніше не наважилася б зробити ніколи.

Я вдячна за те, що мені випала така можливість. Можливість «нового кроку». Зараз я впевнено стою на ногах, маю своїх гарних друзів, радію своєму життю, яке відкриває переді мною безліч можливостей, які я маю змогу реалізувати. Я обожнюю свою групу та свій коледж, і я просто задоволена.

У вересні сюди прийдуть першокурсники, які так само невпевнено, як колись більшість із нас, ступали сходами нашого коледжу, що вже встиг для нас стати другим домом. Так само їм буде боязко відповідати на парах нашим викладачам, які стали нам друзями.

І я впевнена, що вони не пошкодують, адже зробили правильний крок, у вірності якого з часом переконаються. Уже через кілька років я закінчу свій коледж і вступлю у ВУЗ, але двері сюди, які відчиняються золотим ключиком, як до казкового театру, я не забуду ніколи.

Кожен випускник, дев’ятикласник чи одинадцятикласник, прочитавши цю статтю, зробить, звісно, свої висновки. Але особисто від себе хочу додати, що ми йдемо в нове життя і не треба його боятися. Це шанс, який ми маємо використати. Треба лише визначитися, чого ми хочемо від нашого життя і що ми робимо для того, щоб це отримати. Усе в наших руках, які творять нашу долю, тому не слід їх опускати!       

І місце в номінації «Майбутній журналіст»

Рисленко Катерина,

СЗШ №6

Найактуальніша проблема молоді

Ми, звісно, всі спілкуємося з різними людьми. І в кожній людині можна побачити недоліки. Вони можуть як заважати, так іноді і допомагати в спілкуванні. Напевно, кожна людина хотіла б, щоб у нашому суспільстві не було неприємних ситуацій.

У своїй статті я хочу показати, що найактуальнішою проблемою нашого суспільства є не тільки паління, вживання алкоголю, наркоманія. Ніхто не звертає особливої уваги на те, як ми спілкуємося (найчастіше підлітки). Я вважаю, що ми повинні порушити проблему ненормативної лексики серед молоді. Можна навести нескінченну низку життєвих прикладів. Така лексика для однієї людини – цілком прийнятне явище, для іншого – це табу. Кожне суспільство визначає, що належить до ненормативної лексики, і формує своє ставлення до неї. Я можу сказати, що в багатьох країнах світу існують закони, які обмежують використання такої лексики в суспільному житті. Раніше вважалося, що якщо людина лається, то вона (вибачте за грубість) «покидьок». Але що з нами сталося зараз? Використання ненормативної лексики особливо поширене серед молоді. Тому я й вирішила це перевірити і провела соцопитування і дослідження на практиці, і, якщо чесно, результати мене шокували.

Cоцопитування показало, що діти віком від 10 років майже не розмовляють нормальною мовою, а вживають сленг і лайку. Підлітки від 15 років трохи слідкують за своєю мовою, і, що найцікавіше, дорослі від 21 і більше не помічають себе збоку і не замислюються, як вони розмовляють і який приклад дають підліткам своєю поведінкою.

Загалом багато досліджень показують, що поведінка дітей іде з родини. Адже родина – це перший стійкий колектив у житті дитини, і саме там відбувається формування її особистості. Саме від того, яка родина, які батьки, які їхні відносини між собою, яке ставлення до дитини, їхні моральні цінності (як не банально це звучить), залежить те, якою буде людина в результаті формування в таких умовах. Якщо, наприклад, дитина з раннього віку бачить скандали батьків, чує нецензурну лайку, то, безумовно, вона починає усвідомлювати: це природна норма спілкування людей. Тому в спілкуванні зі своїми однолітками підлітки використовують ненормативну лексику, іноді навіть не замислюючись, що означає той чи той вислів. У такий спосіб підліток намагається здаватися дорослішим, сильнішим, самостверджуватися в житті, не розуміючи, що є шляхи кращі і розумніші, ніж цей.

Щодо мого дослідження, то ним я хотіла показати у співвідношенні відсотків, скільки людей розмовляють нормальною мовою. Я провела експеримент серед своїх однокласників. У нашому класі навчається 30 учнів. За моїми спостереженнями, зовсім не вживають брудних слів 7 дівчат (23%), серед хлопців, на жаль, таких немає. Іноді вживають сленгові вирази (такі, як «ни фига себе», «капец», «блин», «отвали») 6 дівчат (20%) і 3 хлопців (10%) –  разом це 9 учнів (30%). Інші 4 дівчини (13%) та 10 хлопців (34%) дозволяють собі вживати лайливі вирази. Таким чином, висновки досить невтішні: навіть у нашому гарному класі спілкуються між собою неналежним чином. А що ж говорити про поведінку за межами школи? У цій експериментальній роботі я тільки переконалась у тому, що нашому суспільству необхідно змінюватись. І ми хоч трохи, але можемо допомогти, і можемо почати з себе або з того, хто поруч. Якщо поміркувати, то, напевно, немає жодної людини, що б не вжила хоч раз у житті непристойного слівця. Звісно, ця непристойна лексика – палиця з двома кінцями. Ними можна образити і розсмішити, спровокувати конфлікт і, навпаки, отримати психологічну розрядку.

Я можу надати аргументи, що лайку не потрібно вживати не тільки для культурного життя, але й для здоров’я. Протягом кількох років вчені вели спостереження за двома групами. Перша складалася з людей, у розмові яких не обходиться без лайливих слів, друга – з тих, хто принципово не використовує в побуті «міцних» слів. І ось що показали спостереження. У людей, які вживають лайливі вирази, дуже швидко з’явилися зміни на клітковому рівні й різні хронічні захворювання. У другій групі, навпаки, загальний стан організму був на 5, 10, а часом і 15 років молодший від їх офіційного віку. Тож це ще раз доводить: змінюйтесь і змінюйте суспільство. Якщо кожна людина прагнутиме щось змінити, то це вже перший крок до перемоги. Як кажуть, завжди починай з себе.

І місце в номінації "Фотожурналістика"

Краплина Руслан, 

Олександрівська станція юних техніків

ІІ місце в номінації "Фотожурналістика"

Борисова Юлія, 

НВО СЗНЗ І ступеня "Гармонія” — Гімназія імені Тараса Шевченка —  ЦПВ "Контакт” Кіровоградської міської ради

ІІІ місце в номінації "Фотожурналістика"

Вербіцька Юлія, 

Комунальний позашкільний заклад «Кіровоградський обласний центр дитячо-юнацької творчості»