Якщо ставити собі за мету знайти благодатний кіровоградський текст для дослідження, то свіжа книга прози Василя Бондаря «Камінь від хандри» стане цінною знахідкою не тільки для науковців (літературознавців, мовознавців чи краєзнавців): у цій книзі можна шукати себе… Це не рецензія на книгу, а швидше зворотна реакція вдячного читача.

 Так важливо бути на презентації книги, тому що саме там автор дає настанови про те, як правильно читати книгу.

Книга прози «Камінь від хандри» теж має свою «рецептуру»: читати можна вибірково, під настрій, коли душу точить хандра. Читати варто дозами («Таку прозу не можна читати залпом. З нею треба пережити» (Г. Клочек), бо, як застерігає Василь Марко, «кожне оповідання буде для читача емоційним ударом, а емоції треба берегти».

Багатий на підтексти, щедрий на сюжетику і соковиту, пластичну мову текст Василя Бондаря системно діє на всі регістри читацького сприйняття. Людинознавчий потенціал книги потужний, енергетичне, на рівні навіть якогось містичного впливу, поле, в яке потрапляєш з перших сторінок, захоплює думки, і ти думаєш, осмислюєш, домислюєш, розгадуєш, шукаєш… І цей процес триває і після прочитання.

 «Писав тільки те, що бачив і відчував», - зізнається Василь Бондар. Залишається тільки дивуватися оптиці і зіркості художнього бачення письменника, його вмінню поєднувати художню прозу і документалістику, і в цій майстерності криється секрет художності книги.

Мені подобається, що часто в його оповіданнях та етюдах активною дійовою особою виступає сам Василь Бондар (так його ліричний герой розпізнається, часом навіть художньо ототожнюється з автором), і це знахідка для читачів. Тільки так можна утривавлювати діалог з таким цікавим і духовно багатим оповідачем, як Василь Васильович, через сторінки його книги, на яких оживає його дитинство, молодість, епоха, люди… Таке спілкування збагачує і підживлює внутрішній духовний генератор читача.

Проза Василя Бондаря має свої ритми – сюжетні, історичні, духовні, настроєві, сільські, кіровоградські, українські… Тематичне й емоційне коливання оповідань та етюдів чи не завжди завершується катарсисом: є з трагічним присмаком (як-от в оповіданні «Дев’ять днів-2»), а є з легким, без надриву («Історія однієї скрині»). Але в кожній історії є той оптимізм, бондарівський оптимізм, бо вміє Василь Васильович поетизувати і надавати смислу, на перший погляд, буденним речам.

Звичайно, що камінь від хандри – це метафора. І кожен її зрозуміє по-своєму. Читаючи однойменний етюд, назва якого на обкладинці книги, я бачила свій Мамаїв Яр (яка точність деталей: «…перед очима майнув біло-крейдяний стовпчик з назвою села Мамаїв Яр, і на тебе дихнуло якесь там сторіччя давнє, ординські табуни, що мчать косогором цього яру з гиком та свистом. Та за мить зорові відкрилась далека й глибока перспектива, на дні якої зав’юнилась блакитна зрідні небу річечка, і ти вже тримався річки довго, пасся на обох її берегах, амосійно то там, то там засаджених кущами глоду і шипшини, вона то зникала за густими акацієвими лісосмугами, то пропадала в селах, аж поки не одвернулась від твоєї електрички в степ…»). Я вже почала забувати, який вигляд має моє рідне село з Мамаєвого Яру, через вершину якого проходить залізнична колія. А тут, так неочікувано, знаходиш ті краєвиди, перспективи і сільські панорами, які були такими звичними для тебе.

В цьому феномен ритмів прози Василя Бондаря – у їх здатності підносити людину і наближати до того, що в житті є цінним і значимим. Ритм – це рух, динаміка, і головне – самому не бути зашкарублим і непластичним, аби втрапити на хвилі тих ритмів, тональність яких задає слово Василя Васильовича Бондаря!

 P.S. Кафедра видавничої справи та редагування щиро вітає Василя Васильовича Бондаря з новою книгою і бажає нових творчих звершень.

Ірина Ткаченко