Альманах «Знак» позиціонують як спробу показати якнайбільш стереоскопічне бачення молодої української літератури двотисячних і дві тисячі десятих років. Тенденція ділити чи то класифікувати (і кодифікувати!) сучасних поетів і прозаїків на молодих і зрілих очевидна і цікава для читачів, особливо для літературознавців та видавців.

Якщо перелічити всі видавничі проекти, які популяризують сучасну українську літературу («Вісімдесятники: антологія нової української поезії», антологія «Дев’ятдесятники», антологія поезії двотисячників «Дві тонни», серійний проект «двітисячідесятнки»), то з’ясовується, що віковий критерій приналежності того чи іншого митця до певної когорти «десятників» заважає відтворювати всю картину сучасного літературного процесу, бо і «старі» поети та письменники пишуть сьогодні, але не завжди, а точніше, рідко вони потрапляють в ці антології.

А часом виявляється, що це і не так суттєво, коли ти прийшов в літературу – в 1999 році, чи в 2007-му, чи в 2013-му… Головне, яку поезію чи прозу ти пишеш, наскільки вона здатна резонувати в душі і думках читача, цілого покоління.  

Альманах з претензією на продовження. Альманах «Знак» – мистецький проект видавництва «Смолоскип», яке системно сприяє популяризації нових імен в літературі. До збірки потрапили тексти авторів, які отримували визнання в певних літературних конкурсах видавництва. Видавничий жанр обрано не випадково (і вдало), адже альманах – «жанр вельми вільний», видання, яке не має прив’язки до термінів, тому черговий випуск «Знаку» так чи інакше відбудеться.

Цінність альманаху ще й в тому, що, крім поезії та прози, включено і рецензії молодих критиків на помітні книжкові новинки останніх кількох років.

Read me. Презентували альманах критик і поет Олег Коцарєв та Мирослав Лаюк – студент Києво-Могилянської академії, лауреат літературного конкурсу «Смолоскип» за 2012 рік, поет. Вони читали як свою поезію, так і поетичні тексти вибраних авторів з альманаху. Повне враження від альманаху склалося вдома, а от презентація як певний перфоманс була окремим самодостатнім явищем. Можливість діалогу з авторами додає розуміння того художнього світу, в який потрапляєш, читаючи молоду українську поезію.

Мирослав Лаюк наголосив, що у читанні такої поезії потрібно не розуміти, а сприймати. Сприймати можна настроєвість, піддаватися ритміці вірша. А розуміють смисли  і підтексти.

Кожен читач знайде свого автора, свій текст і підтекст. Хтось тільки сприйматиме, хтось – тільки розумітиме. Ця поезія стає закономірним художнім явищем, якому притамананна своя поетика і стилістика, образність та ритміка. І, можливо, вона колись стане єдиним джерелом, за яким можна буде відтворити людину перехідної доби в її духовному часопросторі і міжчассі старого та нового.

P.S. Мені довгий час після презентації перед очима майорів напис футболці Олега Коцарєва «Read me». Прочитай мене. А далі все стане на свої місця.

Ірина Ткаченко