Отак, із мрією і професійною цікавістю, 15 вересня ми вирушили до Львова. Після всієї неприємної метушні з квитками (ми повинні були їхати в різних потягах), довгої дороги на верхніх полицях, «собачого» холоду у вагоні та запізнення потяга на годину ми все ж дісталися до славнозвісного міста книжок і унікальної архітектури. Місто Лева гостинно зустріло нас сонячною погодою. Хостел, у якому ми зупинилися, вразив своїм комфортом, яскравістю кольорів і гостинністю персоналу. Ну кому б не сподобались кольорові стіни, двоповерхові ліжка з м’якими матрацами, ковдрами і яскраві папірці на вікнах замість жалюзі?! Знайомство зі Львовом почалося з позитивних вражень…

 

На жаль, більшість заходів, які ми сподівалися відвідати на Форумі видавців (взагалі у програмі форуму їх налічувалося близько 700), проходили одночасно в різних місцях, тож надія охопити все й одразу не справдилася. Ми вирушили до палацу Потоцьких, де й проходила основна частина заходів: книжковий ярмарок, презентації видавничих новинок, авторські зустрічі й автограф-сесії. 

 

Різноманітність літератури вражала: від дитячої літератури до наукової, від періодичних видань до серіальних. У п’ятницю ми встигли накупити стільки книжок, скільки ми не купували за один раз взагалі за все життя (не враховуючи навчальну літературу). У кожного в сумці було не менше трьох-чотирьох книжок. Серед купи народу мали можливість помітити Братів Капранових, Марію Матіос, Люко Дашвар, Ірен Роздобудько, Сергія Жадана, Зеновія Филипчука і багато інших відомих і невідомих письменників. З деякими ми навіть сфотографувалися і взяли автографи. 

 

У той же день на СК «Динамо» відбувся футбольний матч між збірними письменників і читачів, де ми змогли побачити в незвичних для себе ролях Сергія Жадана, Сашка Ушкалова, Андрія Кокотюху та інших. Ми отримали масу задоволення не тільки від гри (в якій, до речі, письменники програли читачам 3:0), а й від того, що пошуки самого місця події стали справжньою пригодою. Ця подія була приурочена до презентації книги «Письменники про футбол». 

 

Вечір п’ятниці був присвячений прогулянці по Львову. Вузенькі вулиці, вазони з квітами на балкончиках, старовинна архітектура, безліч маленьких крамничок і кав’ярень манила до себе. До речі, особливістю таких закладів є те, що їх використовують для різних презентацій і виставок. Однією із таких виставок була фотовиставка «Б.О.М.Ж. Без ознак мистецького життя », що була презентована у кав’ярні «Віденські булочки». Тож для гостей міста цього дня випала хороша нагода не лише насолодитися львівськими солодощами, а й оцінити майстерність та ідеї фотографів. 

 

Основним нашим маршрутом по Львову був саме центр міста: площа Ринок, Оперний театр, пам’ятник Т.Г.Шевченку, парк ім. І.Франка, Львівський національний університет ім. І.Франка.

 

А який гарний Львів увечері! Безліч вогників, ліхтарів, підсвіток на дахах і стінах будинків. Саме той вечір ми й присвятили іронічній поезії. Брати Капранови, Сергій Пантюк, Юрко Позаяк, Андрій Любка, Віктор Неборак у театрі «Воскресіння» ознайомили нас зі своїми віршами, які дуже відрізняються від тих, до яких ми звикли, дарували пісні й жартували. Уся зала сміялась і аплодувала. 

Суботу, 17 вересня, ми присвятили саме прогулянці по вулицям міста. Дехто ще завітав на Форум видавців, щоб докупити книжок, а дехто пішов у пошуках сувенірів і подарунків. Мабуть, найцікавішим у той день був підйом на Ратушу, що була збудована ще в XIV ст. Пройшовши 408 сходинок вверх, ми мали можливість насолодитися краєвидами Львова з висоти пташиного польоту. Це було вражаюче! Єдине, чого насправді хотілося, – це просто стояти і дивитися. 

 

Після майже двох днів перебування у старовинному місті ми з сумом покидали вузькі вулиці вже майже рідного міста. Ми ще так багато не встигли побачити... Та все ж, як не сумно нам було, оптимізм переміг. Ще не встигли ми сісти в потяг, як уже запланували купу поїздок з групою на майбутнє. Тож чекай нас, Львове, ми ще повернемось!