Багато хто знаходить для себе ті інтимні підстави, які дозволяють саме так називати Львів. І в цьому існує певна містерія Львову.

Львів – дивовижне місто, місто-топос, яке має свій колір, смак, традиції, характер. В свій час я з подивом відкривала для себе Львів очима Юрія Андруховича. У «Лексиконі інтимних міст» він відкривав таємниці Львову через такі чудернацькі топоси, що мені не вірилося, що це все про Львів. У його концепції Львів – це місто-порт, місто-перехрестя, місто-цирк, місто-дурисвіт, місто-кат,місто-жертва, місто-патріот, місто-дисидент, місто-цвинтар, місто-симулякр, місто-фантазм…

Якщо когось ці метафорично-символічні визначення злякали б, то мене захопили, бо мені здається, що точніше, ніж через категорію топосу, таке місто зрозуміти не можливо. Крім того, моє геокоріння по матері західноукраїнське: бабуся родом з Кропивника, а дідусь з Лубен. То ж треба подякувати радянській владі за цільові направлення, які занесли їх на Кіровоградщину, де їхня донька, моя мама, вийшла заміж за корінного лісостеповика 

Пробачте мені цю родову преамбулу, але без неї ніяк, бо вона зумовлена львівським характером, і вона допоможе мені розказати про Форум видавців-2013, ювілейний в цьому році – двадцятий. До речі, саме завдяки таким заходам отримуєш змогу десь в затишній кав’ярні біля театру Леся Курбаса, за чашкою кави і не тільки, побачити Юрія Винничука з Андрієм Курковим, а в поетичній кав’ярні – Григорія Гусейнова, який невимушено веде розмову про сюжети і документалістику… Через столик, не приховуючи інтересу і захоплення, споглядаєш Марію Матіос – в думках цитуєш Ліну Костенко: «Ці види спорту вже тепер жіночі…».

А зранку, коли ще не все місто прокинулося, випадково можна наштовхнутися на того ж Юрія Андруховича, і виглядатиме він таким, як на багатьох фото – харизматичним, з рюкзаком мандрівника, мабуть, в пошуках за тими ж сюжетами… І ти ловиш себе на думці, що цими львівськими дорогами і вуличками ходять письменники і поети, митці і мисткині, і їх ці львівські лабіринти надихають, окрилюють, оживлюють!

Львів як форум. Львівський форум видавців як літературна, видавнича подія колосальна за своїм масштабом – і змістовим, і стратегічним, і функціональним. Форум доводить, що українська видавнича галузь активно розвивається, що українська книга – літературна, наукова, навчальна – конкурентоспроможна. Тематичний репертуар виставки-ярмарки Форуму задовольнить найвибагливішого читача! Форум привчив своїх шанувальників до діалогу з директорами видавництв, з авторами та ілюстраторами, тому, як окремий бонус до щойно придбаної книги, ти отримуєш оригінальний автограф від автора, а хочеш – фото на пам’ять (брати Капранови віртуозно влаштовують автограф-сесію біля свого ексклюзивного зеленого «запорожця»). До речі, вони – лідери продажу своєї нової книги «Історія незалежної України». Отак працює прямий маркетинг.

Ця діалогічність проведення форуму особисто для мене є показовим прикладом можливості зміни у позиціонуванні партнерської, видавничої, читацької, навчальної комунікації. Це той формат, який потрібно інтегрувати у викладацьку і освітню діяльність.

Львів як маршрут. Мій маршрут по Форуму визначався тим, що я – викладач, відповідно пріоритети віддавалися спеціалізованим видавництвам. Заходи, які ми з чоловіком обрали для себе, теж зумовлювалися потребою навчатися.

Відкриттям стала зустріч з Едвардом Навоткою (США) на тему «Книговидання в еру глобалізації: чудово, хвилююче, що далі?». Панорамність поглядів дослідника, стратегічність його мислення і багатий книгознавчий досвід створюють ту наукову платформу, на якій будується новітній образ видавничого бізнесу. Так, саме бізнесу. А це провокує потребу коригувати навчальні плани, за якими готують фахівців для видавничої галузі.

Відкриттям для мене стали медіапроекти газети «День»: «Бронебійна публіцистика», «Підривна література», «Маршрут №1», концептуальні ізовидання – фотокниги, фотожурнали, листівки. Така дискурсивна медіаосвітня діяльність гідна наслідування і захоплення. Це приклад того, як може газета гнучко і вчасно реагувати на сучасні потреби інформаційного суспільства.

Особливий науковий і книгознавчий перфоманс нагадувала презентація монографії Емілії Огар «Дитяча книга в українському соціумі (досвід перехідної доби)». Цінність монографії висока і її по достоїнству оцінять як викладачі та студенти, так і видавці і автори дитячої книги. Це, можливо, одна із небагатьох наукових монографій з книгознавчої галузі, яка багатоаспектно і з позицій практики досліджує дитячу книгу як рецептивний, комунікаційний, видавничий, культурологічний феномен.

В цьому ж ряду для мене знаходиться ще одна книга «Видавництво ХХІ – стратегії і виклики», автор – Василь Теремко. Пафосно, але правда: на Форум варто було б приїхати хоча б заради знайомства з Емілією Огар та Василем Теремком!

Пізнавальною була участь в дискусії «Вплив ЗМІ на суспільні процеси в світі» (гості – Яцек Жаковський, Матвій Ганапольський, Роман Скрипін, Гжегош Гауден, модератор – Андрій Куликов). Мала бути ще одна гостя (власне, бажання почути її думку мене туди і привело) – Ольга Герасим’юк. Говорили про різне – отруйне телебачення, шоуїзацію сучасного телебачення, примітивного глядача, якого порівнювали з образом свині, «яка наїлася мармеладу», традиційні медіа і подібне. Цікаво спостерігати, як самі ж представники ЗМІ говорять про те, як вони впливають на суспільство. Як виявилося, вся причина у глядачеві… Який глядач (рецепієнт), такі й ЗМІ. Таким був висновок дискусії. Знаєте, як реципієнт ЗМІ, я себе не вважаю свинею, перегодованою мармеладом. А ви?

Львів як кава. Львів як шоколад. Багато хто запитує, а що ви придбали «для душі»? Як жінка-читач, я знайшла для себе «Теплі історії до кави» та «Теплі історії до шоколаду» Надійки Гербіш. Арткниги – так можна означати їх видавничу природу і рецептивну стратегію. Точніше – арттерапевтична книга. Я щиро дивувалася і захоплювалася віртуозністю авторки у її вмінні так пристрасно, але так природно і правдиво писати про те, що дійсно може робити людей щасливими. Дозволю процитувати:

«Восени люди так легко закохуються і помічають прекрасне в найдорожчих, кого знають давно-давно й уже навіть устигли звикнути.

Ще осінь – це коли старі, дещо поіржавілі машини, залишені з якихось незрозумілих причин у двориках старих будинків, стають найкращим подіумом і виставковою галереєю для золотого, багряного, помаранчевого листя, що зривається, кружляє, падає і встеляє собою простір.

Коли капелюшки й парасольки, стукіт черевичків по бруківці, свист старих тролейбусів і розгойдування випраної білизни на балконі – коли все-все-все навкруги розповідає кольорові казки, зі смаком відтінюючи їх вишуканою симфонією, і коли люди вірять у щастя».

Як виявилося, треба було їхати аж до Львову, щоб там, на Форумі, купити книгу за смішні гроші, щоб, до того не відома тобі письменниця, кожною сторінкою нагадала про головне в житті. В цьому містерія Форуму видавців – ти ніколи не знаєш, що купиш і що вплине на тебе найбільше. 

Ірина Ткаченко,

старший викладач кафедри видавничої справи та редагування