Світ почався з любові  й  поваги – не інакше. Саме це намагалися довести організатори навчально-методичного семінару «Українські книжки для виховання толерантності». І, слід сказати, це завдання їм виконати вдалося сповна.

Проблеми ксенофобії, мовної ворожнечі, антисемітизму, відсутності толерантності надзвичайно актуальні не тільки в Україні, а й в усьому світі. Ненависть до людей, які мають протилежну віру, відмінний колір шкіри, належать до інших національностей, типова для усіх мешканців планети, незалежно від того – африканець ти чи європеєць. Боротися проти таких тенденцій треба потужною зброєю – гуманізмом і толерантністю.

«Приїжджайте до нас ще!»

Напівсонні студенти, увійшовши до аудиторії, де мав проходити семінар, помітили теплу атмосферу, яка одразу налаштувала на позитивну хвилю. Своїм вступом організатори задали невимушений ритм подальших дискусій-лекцій-тренінгів. Виступ куратор семінару - Кіра Крейдерман - почала не з пафосних слів, а ля «ми раді вас бачити», а з поділу всіх присутніх на «кольорові» (за кольором бейджиків) групи. Зрештою, через кілька хвилин розпочалася самопрезентація всіх учасників, яка одразу ж здивувала організаторів закликом: «Приїжджайте до нас ще!». Як зізналася пані Кіра, таке вона чує вперше: «Як правило цю фразу нам кажуть у кінці, а тут – тоді, коли ми ще навіть не розпочали!»

Про толерантність і не тільки

В’ячеслав Ліхачов у своїй лекції про ксенофобію окреслив основні причини расової, релігійної, світоглядної ненависті до національних меншин та інших соціальних груп, закцентувавши увагу на передумовах, причинах, які спонукають людей вбивати і принижувати, розпалювати конфлікти, а також наслідках. Лектору вдалося показати ксенофобію, антисемітизм, мовну ворожнечу як каталізатори руйнації світу, як фактори, що стимулюють свідоме приниження людей. Пан В’ячеслав зазначив, що в Україні в 2007-2008 роках значно збільшилася кількість постраждалих від расизму, неонацизму, ксенофобії, антисемітизму. Проте, статистика за останні роки тішить – простежується спад насильства на націоналістичному, релігійному підґрунті. Це значить, що українці стають більш толерантними.

А дєло-то в шляпє…

Організатором семінару - Кірою Крейдерман - було запропоновано «кольоровим» групам проаналізувати карикатури, визначити, де вони з’явилася і коли, розглянути стереотипи, простежити, чи наявні факти мовної ворожнечі, спроектувати наслідки. Завдання виявилося дійсно важким, проте групи з неабияким ентузіазмом обговорювали овець на тлі швейцарського прапору, задумувалися над питанням: чим Санта Клаус відрізняється від мусульманина?

Проте кульмінацією тренінгу була активна дискусія про те, чи варто цензурувати творчість? Учасники розділилися на дві групи: одні говорили про те, що творчість митця, яка несе антигуманні, агресивні, вульгарні настрої повинна цензуруватися, інші ж стверджували, що мистецтво – це свобода, будь-які обмеження призводять до шаблонності. Щоб досягнути компромісу, організатору довелося влаштовувати імпровізоване ток-шоу з «експертами» і «дзвінками в студію». Так гаряче на факультеті філології та журналістики ще не було!

Попри те, що семінар тривав шість годин, втоми ніхто не відчував. Тільки – драйв і свободу думок. Можливо, цьому сприяли періодичні кава-брейки. Можливо, двадцять чотири книги і сертифікати, які отримав кожен учасник. Проте я певна, що кожен, хто волею-неволею опинився на семінарі «Українські книжки для виховання толерантності», став трішечки толерантнішим!

Олеся Копецька