Їдемо до Львова

За свою більшу половину життя я, звичайно, чула безліч оповідок про Львів, його особливу ауру європейськості й містицизму, кавовий присмак та елегію старовини. Але у самої так складалося (чи навпаки не складалося), що не побувала у Львові жодного разу. І от сталося! Зорі зійшлися: блискучий і помпезний Форум видавців, моє скромне уславлення як автора «Видавництвом Старого Лева» («Приїжджайте, отримайте авторський примірник»), день народження сина, який давно мріяв про цю подорож, мамина приятелька-львів’янка, яка погодилася нас прихистити на декілька днів. Усе! Їдемо до Львова.

Моя добра знайома, зачувши, що я зібралася до міста Лева, зі щемом у голосі зізналася: «Я тобі заздрю. Ти зможеш уперше побачити Львів». З її інтонації я зрозуміла, що це як уперше побачити на Новий рік «Іронію долі» або скуштувати справжнє тірамісу.

Вокзали як люди

І ось о 6 ранку потяг «Дніпропетровськ – Львів» (до речі, з надзвичайно інтелігентними пасажирами) прибуває до вокзалу. У кожному місті, де буваю, завжди намагаюся уявити, яку людину мені нагадує міський вокзал. Подібні асоціації як перше враження від усього міста. Так от, вокзал у Львові схожий на статечного, доглянутого чоловіка у добротному костюмі. Він звик, що його всі шанують і люблять, тому сприймає все спокійно і розважливо. Усю архітектурну елегантність вокзалу я роздивилася пізніше при денному світлі. За іншого часового виміру він аніскільки не втратив своєї ґречності й привабливості. На привокзальній площі туристів відразу підхоплює міський трамвай і без зайвої тяганини прямує до самісінького центру.

Місто-серце

Львів полонив мою душу і розум відразу та назавжди. Цьому можна опиратися до того моменту, доки не опинишся в центральній його частині – архітектурному серці міста. Тут усі лінії є стрімкими, куди б вони не спрямовувалися – вгору чи донизу. Саме ця стрімкість надає архітектурі старовинного Львова особливого дихання, енергетику перманентного захвату від готичної довершеності храмів і маленьких, чудернацьких крамничок, пам’ятників на височезних постаментах і наближених до зросту звичайної людини фігур Ромео та Джульєти. Історія може застигати, неначе консервуючись на віки, а може дихати, жити, сміятися і плакати. І от саме таку історію має це дивовижне місто. Саме тут я зрозуміла, що Європа набагато ближче, ніж мені здавалося до того.

Турист, він і в Африці…

Для тих, хто прагне швидко обдивитися туристичні «фішки» Львова, необхідно долучатися до спеціальних екскурсійних програм. Самотужки розібратися з історичними принадами міста за короткий термін неможливо. Якщо ж ви нестандартний турист і хочете сформувати власне відчуття цього міста, то купуйте карту (мені її просто подарували у милій кав’ярні) – і вперед. Починати варто з площі Ринок. Це така своєрідна туристична мекка Львова. Кого і що тут тільки не побачиш, а головне – ніколи не залишишся голодним і сумним. Завдяки тому, що я погано орієнтуюся на будь-якій місцевості, примудрилася неодноразово заблукати. Утім саме це дозволяло побачити місто з незвичайних ракурсів. Я той легковажний турист, який завжди проміняє музейну екскурсію на прогулянку вулицями міста.

Деталі починають і виграють

Мені, як мешканці центральної України, перше, що впало в око – колір звичайної газонної трави. Літня спека у моєму регіоні випалює її до бурої безбарвності. У Львові, куди б тільки я не дивилася, бачила насичений смарагдовий колір шовкової травички. Численні парки і сквери просто причаровують неймовірною зеленню. Так і хотілося пройтися босоніж, насолодитися розкішшю чистоти, незапиленості, дбайливої прибраності  кожної вулиці, газону, клумби.

Друга деталь, яка просто причарувала мене як філолога – ласкавість у мовленні. Найяскравіше це виражається у вивісках крамничок і кав’ярень: «Близенько», «Фермерське м’яско», «Львівські цяцьки», «Чоколядка», «Файні лашки» (магазин секонд-хенду), «Сувенірні витребеньки», «Львівські пляцки» та безліч інших.

Людський чинник

Ще з радянського дитинства в моїй свідомості склався стереотипний образ мешканця Західної України – «бандерівця». Це людина неговірка, непривітна, яка зненавидить тебе відразу, коли з’ясується, що ти «москаль». Звичайно, життя і освіта внесли значні корективи в моє сприйняття «західників», але… Тепер можу сказати відверто: львів’яни приголомшили мене вишуканістю виховання, повагою до людської гідності, культурою думки і вчинків. Можливо, за три дні перебування у місті у мене не могло скластися об’єктивної думки про «загадкову львівську душу», але те, що практично кожен із мешканців Львова ладен був всіляко допомогти і ледь не за руку водити містом – свята правда.

Час читати

Наталя Фенько