Нещодавно, 25 лютого, відбулася зустріч з відомим літературознавцем і сином Василя Стуса, Дмитром Стусом.

Він зайшов до аудиторії, не підіймаючи очей, намагаючись зосередитись, занурившись у свої думки, але за мить вирівняв плечі, глибоко вдихнув, окинув оком студентів і запитав: «З якої теми вам провести лекцію?» Однак в аудиторії сиділи одні філологи, і не дивно, що вони майже хором відповіли: «…про сучасну літературу» (він був трохи спантеличений, відвернувся і взяв зі столу якісь папери – так, можливо, він очікував дещо інше!). Дмитро говорив про письменників, їхні твори, та коли зачепив таких авторів, як Жадан, Ушкалов, то у моїй свідомості дещо змінилось. Він упевнено говорив, що література має залишити скалки нашої свідомості, і що тільки граючись можна змалювати серйозне. Легко, невимушено знімати рожеву плівку з очей – у цьому щось є!

Перша пара швидко закінчилася, Стуса запросили випити чаю, а до аудиторії впустили іншу групу студентів та викладачів. Дмитро Васильович відразу ж почав розповідати про батька, і його ніхто не посмів зупинити. Не було де сісти, і я сіла в самий кінець, тому до мене долітали лише частини фраз. Та дещо все-таки почула, деякі істини, які не просто є важливими в житті кожної людини, а без яких просто не можливо жити по-справжньому:

☼ усвідомити природу свого таланту;

☼ зрозуміти, що важить для тебе твоє ім`я;

☼ довести світу, що ти чогось вартий;

☼ перевершити людей, які мають кращі життєві впливи;