 Студенти кафедри видавничої справи та редагування на чолі з командиром (викладачем Сергієм Ткаченком) вирішили провести травневі свята по-особливому – пройтися «Стежками героїв» на Закарпатті. Це були ХV Всеукраїнські змагання з пішого мандрівництва – одні з найбільших туристичних зльотів України.
Наша команда під секретною назвою «К-2» з самого початку спортивних цілей не ставила. Приїхали випробувати себе, побачити гори, заразитися туристичним духом та просто насолодитися спілкуванням.
Пригодою стали не тільки самі змагання, а й добирання до них. Пів-України довелося нам проїхати, щоб дістатися до пункту призначення – села Бубнища Болехівського району Івано-Франківської області. Звідти ми мали пройти 75 кілометрів до кінцевого контрольного пункту.
Все почалося зі Знам’янки. Після обіду 29 квітня команда туристів-рюкзачників у складі шести осіб виїхала до Львова і вже через 15 годин плацкартного світу була на першому перевальному пункті. Далі – чотири години до Івано-Франківська і стільки ж надкомфортабельною електричкою до Болехова. Опівночі балакучий «вуйко з полонини» доставив нас до табору – місця старту.
Уже зранку ми більш-менш зрозуміли, що на нас чекає. Після підйому почали розводити багаття та готувати сніданок. Отут ми й усвідомили, що таке позацивілізаційні умови, який прекрасний вдома водопровідний кран і газова конфорка.
Перед виходом пройшли посвяту і рушили підкорювати перше сходження – гору Томнатик (898 метрів). Оскільки всі учасники нашої команди на таких змаганнях вперше, то подолання такої вершини – це було круто (у всіх значеннях цього слова). Але стук серця, напруження у м’язах та посмішки попереду/позаду додавали сил і адреналіну. Перший нічний привал був найсолодшим, а перший вермішелевий суп – найбажанішим.
Вже з відправної точки природа почала затягувати. Річки, струмки, водоспади, найрізноманітніші варіації стежок поглинають увагу і стають основною темою вечірніх роздумів.
До фінішного пункту на нас чекало чимало випробувань: дощ, блукання лісовими хащами, кілька кілометрів вузькоколійки, міст-колода, перехід річки вбрід, дороги-болота-чачи… Радували населені пункти, асфальтовані дороги та краєвиди із сусідніх вершин.
Незабутньою для команди стала ночівля у лісовому господарстві. Після дня безперервного дощу неймовірним щастям було погрітися у теплій кімнаті охоронця Валерія та скуштувати його фірмового карпатського супу.
Наступного дня ми зробили пристойний 30-кілометровий ривок до омріяної цілі – озера Синевир. Це була для нас справжня стаєрська дистанція. Заключним акордом змагань став смачний куліш від суддей змагань.
Дорога додому була швидшою. Краєвиди за вікнами автобусів до Міжгір’я та Львова пролинули непомітно, потяг зі Львова привіз нас туди, де і взяв, - у Знам’янку. І вже до обіду 6 травня ми були вдома, у Кіровограді.
Олена Сидорова
| 
