Новина про те, що Леся Копецька, студентка 4 курсу факультету філології та журналістики, посіла друге місце на Всеукраїнському конкурсі студентських наукових робіт в Українській академії друкарства, сколихнула наші спокійні провінційні ряди.

«Треба привітати Лесю з перемогою! Але, Наталю Миколаївно, це треба зробити фантастично!» – ось таке приємне і водночас непросте завдання постало переді мною з легкої руки мудрої колеги. Подумалося, що Леся дійсно найкраща і, безперечно, заслуговує фантастичного привітання, але як це зробити? Приміром, можна було б почати так…

У Франції є Ейфелева вежа, в Америки – статуя Свободи, в Італії – Колізей, а у кафедри видавничої справи та редагування – Леся Копецька.

Ні, краще так…

Була собі Леся, розумна-прерозумна. Якось виборола вона срібне місце на конкурсі в місті Лева, і зраділи всі, великі й малі…

Ні, так теж не годиться. Бо Леся справді розумна і знає ціну простим, але щирим словам. Отже…

Лесю, ми всією нашою дружною університетською сім’єю вітаємо тебе зі «львівським сріблом». Бажаємо тобі так само переконливо доводити й далі, що розум і краса можуть поєднуватися в одній людині.

А тепер сюрприз – «гарячі» нотатки зі Львова від Лесі Копецької.

Львів мозаїчний: нотатки про наукові мандри

Львів – місто контрастів. Поки ти милуєшся готично-бароковими будівлями й не підозрюєш, що за рогом – усе перерито (у зв’язку з Євро-2012), він здається найкращим куточком на планеті. Але, зрештою, моя та ще двох моїх колег-потенційних науковців місія у Львові була не кав’ярні досліджувати та милуватися краєвидами (хоча й без цього не обійшлося), а познайомитися з новими людьми в рамках Конкурсу наукових робіт із видавничої справи та редагування, який відбувався в стінах Української академії друкарства. Аби не бути багатослівною, розповів вам про те, що найбільше вразило. 

            Диво-дідусь, Тамерлан та енергія

Чи доводилося вам колись за один вечір почути цікавезні історії про енергію, воду, культуру мови, історію, різьбярство й малярство від однієї людини? Ускладнимо завдання: чи доводилося вам усе це чути від свого 76-річного сусіда в поїзді? Ні? Тоді беріть швидше квиток на поїзд «Трускавець-Дніпропетровськ», адже незабаром диво-дідусь повертатиметься з Тернополя в Дніпропетровськ.

Рідко коли щастить зустріти таку інтелектуальну людину, як дід Марко. І такі зустрічі не тільки збагачують світогляд, а й надихають жити якомога повніше, суттєвіше, відвертіше. І не біда, якщо ви дуже хочете спати, але вже встигли заявити про свої фонові історичні знання.  Вас усе одно розбудять серед ночі з питанням: «Де похований Тамерлан?».

Висновок: шукайте цікавих співбесідників, а як не шукатимете – вони самі вас знайдуть. Учіть історію  та пам’ятайте про колообіг енергії!

Віват Академія! Віват чай з автоматів!

Хтось починає своє знайомство з навчальним закладом, досліджуючи коридори, знайомлячись із викладачами та студентами. Я ж бо відразу перевіряю якість життя. Першим, на що я звернула увагу після прохолодно-дощових мандрів до Академії друкарства, був кавовий автомат. Думаю, нікого не здивую, якщо зізнаюся, що увагу студентів та викладачів я привернула одразу ж, і не своїми науковими знаннями, а тим, як феєрично вилила на себе склянку чаю. І знаєте, яка була реакція технічного персоналу? Харизматичність, емоційність і вміння наших рідних прибиральниць чітко та ще й у доступній формі пояснити їхню думку про студента - львівським не притаманна: вони мовчки й без жодного слова все прибрали. Ніякого тобі екшену, ніякого драйву!

            Видовища були, та хліба хотілося

Найдраматичніший момент – власний виступ перед членами журі та студентами з п’ятнадцятьох навчальних закладів.  Хвилювання зашкалює, ентузіазм перешкоджає нормальному диханню, а пальці не з першого разу можуть запустити комп’ютерну презентацію. І коли ти вже сідаєш на місце - нарешті розумієш, що все з тобою вже сталося. А коли минає шоста година «прослуховувань» доповідей інших учасників, то вже не хочеться виявляти тенденцій розвитку сучасних видавництв і вникати у зміст дитячих енциклопедій, а бажаєш простого - нарешті дістатися до тимчасового місця проживання і… поїсти. На голодний шлунок стан видавничої справи здається якимось майже безнадійним.

Академічністю нас не залякаєш

Уперше за чотири роки навчання мені пощастило не тільки побувати в овіяній науковим флером Українській академії друкарства, а й побачити на власні очі тих людей, книги яких нам доводилося читати не раз. В Академії  свій настрій. Таке враження, що там і повітря якесь із сумішшю видавничих елементів. Нема метушні й галасу, черг за пиріжками, веселих розмов, характерних для нашого університету. Тому спокій, виваженість, задумливість, які панують там, мене як типову кіровоградську дівчину добряче насторожили. 

Львівські закапелки, шоколад і півметра до неба

Львів – єдине місто, в якому задоволення отримуєш тільки від того, що гуляєш місцевими закапелками, вишукуючи якусь кав’ярню. Львів – це своєрідна атмосфера, млявість руху й динаміка відчуттів, це терпкість кави у «Львівській майстерні шоколаду» й величність Оперного театру. Це вузькі вулички й таємничість у кожній посмішці львів’ян (які навмисно ніколи не знають, де і що знаходиться в їхньому місті). І розуміння, що простягнеш руку – і дістанеш до неба.

Шукайте свої шляхи, адже це місто пізнається не за мапами, а за відчуттями. Повірте, Львів знає, куди вас треба завести: на конференцію чи в музей-ресторан чаю. Просто – прислухайтеся до свого внутрішнього компасу.