Перед тим, як описати катаклізми 2012/2013 навчального року, треба, як
то радять, повільно видихнути. Давні племена помилилися з "кінцесвітом"
на цілий рік - принаймні так здалося всім кафедралам. 2013 рік став чи
не найважчим для кафедри за весь час її існування. Таким його зробили
передусім кадрові втрати. Двоє наших колег, Семенець Олена Олександрівна
і Холявко Ірина Вікторівна - розум і ніжність кафедри, через різні
обставини поїхали зробити щасливішими інші університети країни. Чи
почувалися ми сумними і невеселими? Так. Чи стали ми нерозумними і
зчерствілими? Ні, бо наші колеги духовно з нами, ми спілкуємося і
співпрацюємо. Водночас склад кафедри поповнили нові люди: Шульга
Дмитро Олександрович - молодий кандидат наук, який додав до
кафедрального букету нотки здорового цинізму, іронічної сексуальності і
норвезького колориту. Янішевська Олена Василівна - наша випускниця,
гордість і надія кіровоградського телебачення, яка зробила життя кафедри
більш драйвовим і непередбачуваним. Іліаді Олександр Іванович -
молодий доктор наук, блискавичні аргументи якого спопелили не один
студентський інтелект. Як там у Олександра Сергійовича: "Он уважать себя
заставил". Вселенським випробовуванням для кафедри стало проходження
акредитації. Пройшли. Дійсно, що нас не вбиває, робить сильнішим. І
кожен кафедрал довів це: Пикалюк Роман Володимирович блискуче
захистив кандидатську дисертацію і став ще розумнішим (блондини,
вочевидь, ламають стереотипи). Круть Ірина Юріївна підготувала посібник з дитячих видань і стала майже недосяжною у своїй навчально-методичній величі. Гуманенко Олександра Олександрівна стала справжнім гуру східних єдиноборств, і тепер спробуйте їй щось не так сказати. Сім"я
TKACHENKO довела всім, що немає меж досконалості - почали гламурно
виглядати, стали "бізнеспривабливими" і феєрично відсвяткували свої
30-річчя. Баранюк Олександр Филимонович став ще принциповішим, ще бездоганнішим, ще елегантнішим. А кажуть, що на Сонці є плями. То вони не бачили нашого Олександра Филимоновича. Бондар
Василь Васильович став ще натхненнішим, ще ліричнішим, ще осяйнішим. А
кажуть, що творча богема пихата. То вони не бачили нашого Василя
Васильовича. Окремого обожнювання заслуговує Ганночка Миколаївна,
найкращий і найвеселіший лаборант на факультеті, яка не дала збожеволіти
кафедральному літописцю в тяжкі часи зневіри і духовного занепаду, коли
паща акредитації, здавалося б, ось-ось мала проковтнути наш затишний і
чарівний світ. Ми все подолали, бо сильні, бо разом, бо любимо цей світ (навіть коли холодно і дощить).
