2014-2015 навчальний рік став роком короткого перепочинку від різноманітних акредитаційних випробувань. Кафедрали релаксували з розумними обличчями, рефлексували з відкритим серцем, просто по-людськи переживали за Україну. Кожен робив це по-своєму.

Ткаченко Ірина ввела на кафедрі моду на використання чудернацьких слів, на кшталт: апгрейд, стартап, конвергенція, проектний менеджмент, парадигма (це тільки те, що я змогла запам’ятати). Вражає кількість креативних ідей у голові цього найтендітнішого викладача кафедри. Тільки на одній ідеї «патріотичного шоколаду» вдалося зібрати чималу суму коштів для наших хлопців на Сході.

Круть Ірина стала справжнім сталкером для кафедралів у сірій зоні освітніх реформ. Вона завзято намагалася розібратися у законодавчих джунглях і донести зерно істини (якщо таке знаходилося) до наших втомлених нарзаном організмів.

Шульга Дмитро задіяв практично всю кафедру у своєму телепроекті «Єлисаветградський книговир». Секретом залишається, як йому вдається перебувати у мейнстримі вітчизняного, норвезького, шведського, голандського, канадського (перелік безкінечний) кінематографів. Його рюкзак наповнений літературними новинками, а його серце… Далі буде.

Ткаченко Сергій щодня дивував кафедралів безмежними можливостями людини, яка встигає пробігати марафонські дистанції, підкорювати гори, відвідувати перманентні семінари «Як стати успішним і багатим» і залишатися при цьому сексапільним батьком трьох дітей.

Пикалюк Роман стабільно залишається кафедральним «містер іксом». Ніхто до ладу про нього нічого не знає, але всі ним захоплюються. Усе жіноцтво факультету від 18 до 118 мліє від його посмішки і безуспішно намагається з’ясувати: «Хто ж та щасливиця?»

Баранюк Олександр увесь рік бурчав, що на кафедрі інформатики порядку більше, але все одно приходив до нас зігрітися серцем і відпочити душею від холодного математичного світу. А ми що? Ми раді, бо любимо його всякого, навіть коли він бурчить.

Гуманенко Олександра залишається справжнім пропагандистом упорядкованого хаосу на нашій кафедрі. Тільки за її столом можна посидіти, попити чаю, накришити печива. Вона на це ніколи не сердиться, бо у неї широке серце і точний удар ногою («чорний пояс» усе ж таки).

З нами, на щастя, залишилися наші сумісники, Бондар Василь і Шевченко Анна. Вони втілюють собою тандем творчого й адекватного начала кафедри. На жаль, нашу молоду та енергійну Янішевську Олену довелося відпустити на вільні журналістські хліба. Ми віримо у майбутню зірковість Олени. У неї все для цього є: чоловік, собака і талант.

Про себе скажу, що потроху виходжу на медіакритичну тропу. Матеріал на «Телекритиці» про програму «Єлисаветградський книговир» наробив неабиякого галасу на місцевому телебаченні. Далі буде.

Насамкінець традиційно скажу пару компліментів нашому «всьо», Ганні Миколаївні, на якій тримається хиткий кафедральний всесвіт. Їй геніально вдається  і релакс, й істерика. «Приходьте, приносьте, посидимо» – її фірмове гасло, з яким ми успішно пережили цей навчальний рік. Дякую вам за все.