Я,
Фенько Наталія Миколаївна, закінчила 1994 року Кіровоградський
державний педагогічний інститут ім. В.К.Винниченка. Потім аспірантура,
захист кандидатської дисертації і 10 років божевільного марафону під
назвою „робота в приватному вищому навчальному закладі”. Ніщо не
вказувало на наближення змін у моєму житті…
Усе
почалося одним чудовим вересневим днем. Так, було 3 вересня 2005 року,
коли мені зробили пропозицію, від якої я не змогла відмовитися. На мене
чекало нове життя, нова робота, новий колектив. Спеціальності „Видавнича
справа та редагування” виповнився рік. Тоді цю спеціальність
обслуговували викладачі кафедри української літератури та журналістики.
Спробую пригадати, хто розпочинав.
Буряк
Олена Федорівна – характер нордичний, безкомпромісний. Має глибокий
академічний розум та англійське почуття гумору. Але виявилася більше
літератором, ніж журналістом і редактором, тому й залишилася на кафедрі
української літератури.
Гуманенко
Олександра Олександрівна – у перший рік нашого знайомства вона була
молодою аспіранткою, яка полишила аспірантуру заради навчання в Академії
друкарства. Дорослий вчинок. Олександра виявилася позитивно
налаштованою, цілеспрямованою і працездатною людиною. Ніколи я не чула,
щоб вона жалілася на труднощі. Це була наша людина.
Ткаченко
Сергій Володимирович – випускник фізико-математичного факультету. Мав
викладати всі дисципліни, пов’язані з комп′ютером. Не філолог, але, як
виявилося, філолог, тобто людина, закохана в слово, в його енергетику.
Буває так, що щастить на людей. Так от Сергій – це було велике щастя для
нашої майбутньої кафедри. Що ще можна додати? Він любив жінок, а жінки
любили його.
Новий
навчальний рік 2007 року став початком нашої кафедри видавничої справи
та редагування. З’явилися нові люди, і прийшли вони з кафедри
української мови.
Семенець
Олена Олександрівна – професор, причому справжній, тобто людина
глобального мислення й ерудиції. До того ж їй притаманна риса, майже
призабута сучасним індивідом, - інтелігентність. Якщо ще врахувати
толерантність, витримку і почуття гумору, то нашій кафедрі із
завідувачем просто пощастило. Але є у неї один „недолік”: у людини, яка
ще знаходиться в процесі розвитку, вона може сформувати комплекс
неповноцінності. Варто тільки прочитати її наукові праці, зокрема
монографію „Синергетика поетичного слова”, – і відразу відчуваєш ницість
своїх розумових можливостей.
Круть
Ірина Юріївна – молодий кандидат наук, розумна дитина розумних батьків.
Ірина – це ікона стилю кафедри. Має свій неповторний стиль у всьому: у
одязі, в поведінці, в роботі і відпочинку. Далека, за її словами, від
побуту, чим викликає заздрість інших колег, приречених мати справу з
каструлями, борщами і т.д.
Ткаченко
Ірина Анатоліївна – молода аспірантка кафедри української літератури,
молодий викладач нашої кафедри і молода дружина Сергія Володимировича.
Разом з чоловіком вони складають ідеальне подружжя в прямому сенсі цього
слова (мається на увазі слово „ідеальне”). Унікальність цієї
тендітно-сильної жінки полягає в тому, що вона воднораз хороший філолог і
людина, яка на „ти” з інформаційними технологіями. Вона –майбутнє нашої
кафедри (разом з чоловіком, звичайно).
Снєжко
Ольга Сергіївна – „розум, честь і совість” нашої кафедри, тобто
лаборант. Це людина, яка навіть журнал навчального навантаження може
зробити привабливим. Вона, як Мері Попінс – „сама бездоганність”. У неї
все на своїх місцях, все йде за розкладом – спокійно і виважено. Але
якщо вам вздумається порушити життєвий баланс кафедри, то ви обов’язково
дізнаєтеся, що таке самурайська помста.
А
тепер скажіть, чи може з такими людьми, з таким інтелектуальним і
креативним потенціалом наша кафедра пасти задніх? Правильно, тільки
вперед!!!
